26. 04. 2021

«Створювали театр «на слабо»

Засновниця та директор «Дикого театру» Ярослава Кравченко — про сцену у ковiднi часи

Текст: The Report

Співзасновницю і директорку «Дикого театру»  Ярославу Кравченко в Українi також знають як теле і радіоведучу та громадську діячку.  Вона співведуча Майкла Щура у шоу на «Телебаченні Торонто». А у 2019 році рух ООН-Жінки в Україні обрав Ярославу Кравченко амбасадоркою руху солідарності за гендерну рівність «HeForShe».  The Report поговорив iз Ярославою про виживання заснованого нею у 2016 роцi «Дикого театру» в часи ковiд- пандемiї, внутрiшню мотивацiю та успiх.

***

Театр після короновірусу, яким він буде?

—  Він вже є. I коронавірусний, і локдаунний, і післякоронавірусний. Насправдi найбільший острах, що театр не повернеться до повних залів. Найважче було перелаштовуватися саме на кількість людей, бо «Дикий театр» з першого дня працює виключно на повний-повнісінький зал. До цього звикли і актори, і вся команда.

— А глядач повернеться іншим?

— Ні, глядач той самий, принаймні у нас. Ну звичайно, з досвідом світової пандемії, але йому так само цікавий екшн, гумор, критика.

Як ви з театром пережили рiк пандемії?

— Нам було важко, але нас врятували глядачі. З початком весняного локдауну ми робили аукціони, онлайн -вистави, потім пішли грати вистави просто неба. Наші глядачі пішли за нами. Окрім цього, вони донатили нас на патреоні, купували сертифікати у «Дикий», підтримували теплими словами.

В одному з інтерв’ю ви говорили, що вирішили створити театр після 2014 року, повіривши в можливість досягти своєї ідеї без стартового фундаменту? Це було правильне рішення, з позиції сьогоднішнього дня?

— Саме так і було. І цей шалений екcперимент – вдався. Сьогодні ми можемо створити театр будь-де, і за будь-які кошти чи без них. Але найважливіше в цьому експерименті було те, що ми не ставилися до нього надто серйозно. На кону не було життя. На кону було «на слабо».

В Україні за період незалежності побудована тільки одна нова будiвля театру — театр на Подолі. При цьому в Києві функціонує, як відомо, понад 100 театральних колективів. Що у нас з театром, куди все рухається? Ми ростемо або навпаки?

— Не зовсім коректно. Ціленаправлено будівлю як театр побудували дійсно на Подолі, але у 2017 році відкрилася «Сцена 6» як сцена європейського формату, як майданчик для незалежних колективів, обладнали театральну сцену в колишньому кінотеатрі «Братислава», можливо з’явиться театр в «Центрі Краків». Кілька незалежних театрів облаштували собі сцени самі. І це тільки в Києві. Тільки той, хто дивиться здалеку може сказати, що відбувається. Я всередині процесу, і мені не нудно. Значить, рух є.

Чому ви вибрали саме цю дiяльнiсть?

— Тому що одночасно займаюся дуже полярною роботою: і адміністраторка, і директорка, і ведуча, і лекторка, і активістка, і продюсерка, і амбасадорка. Саме це дозволяє весь час не втрачати інтерес до того, чим займаєшся. Раніше, до того як був створений «Дикий театр»,  я часто змінювала місця роботи у пошуку себе, керувалась правилом: нова робота має розвивати і робити сильнішою, має бути по любові, і має приносити більше грошей ніж попередня.

А що вас у цьому мотивує зараз?

— Я люблю списки і таблички, мій улюблений розділ в планувальнику на рік – «Неочікувані звершення», це коли трапляється новий виток, освоюється новий скіл, реалізується новий проект, який не планувався. Мотивує мене – відкриття нового в собі. Та магія, яка утворюється, коли цікаві люди починають щось робити разом.

Про що мрієте?

— У мене немає мрій, є плани, а є бажання. Деякі – просто потребують трохи вдачі і чуда для втілення.

Як проходить ваш день?

— Дуже стандартно: прокидаюся – дивлюсь у вікно, згадую, що сьогодні за день, хто я, і чи є у мене плани, потім питаю себе: як настрій? Як самопочуття? Що сьогодні хочеш, а що можеш зробити? А що треба, навіть якщо не хочеш?
Потім кава, сніданок, скролінг соцмереж, і вже після того – приступаю до реалізації планів. Вдень – або робота за компом, або зустрічі. Ввечері – 15 разів на місяць театр. Вівторок і четвер – зал, середа – запис програми «Інтим пропонувати» для радіо НВ, субота – зйомки «Телебачення Торонто».

Що по-справжньому важливо для досягнення мети?

— Точно знати відповіді на питання «Навіщо?», на кiлька «Навіщо?». Перш ніж щось робити, я думаю, навіщо це мені, що буде в результаті реалізації, чи зробить це мене щасливою, чи допоможе іншим людям. Важливо, щоб в мені буди закладені і особисті і суспільні інтереси.

Гроші або самореалізація?

— Я б не ставила питання – але-але. Самореалізація разом з отриманням грошей – можлива. Власне, весь «Дикий театр» побудований на принципі: за творчість платять.

— Що дає вам енергію?

— Люди.

Щоб ви сказали собі 18-річній?

— Лажай, гріши, люби, і не зупиняйся – все буде ще цікавіше. Власне, я завжди робила те, що хотіла, тому усі помилки – я сприймаю як досвід. І якщо б ви спитали, чи хочу я щось змінити —  я б сказала: «Ні».

У чому ви вимірюєте успіх?

— Успіх всього, що я роблю – вимірюється реакцією людей. Власне, і на телебаченні, і на радіо, і в театрі – ми провокуємо людей на емоції і реакції. От власне, їх палітра і свідчить про успіх.

Ваш найбільший фейл?

— Це не вчинок. Мій фейл – моя жорстокість. У мене було багато чого в житті, і я вважаю себе досить сильною емоційно людиною, і міряю всіх своїм же мірилом, не враховуючи, що люди навкруги можуть бути тонкішими, чутливішими. Тому інколи, можу ненароком ображати людей. Зараз працюю над тим, щоб цього позбутися.

Як жити? Як працювати?

-Жити – свідомо. Постійно зупинятися і питати себе «Навіщо я це роблю?», » Чи порадує мене це?», «Чи приємна мені ця людина?», якщо є компроміси чи ситуації, де треба поступитися чи «прогнутися» — потрібно обов’язково пояснити собі навіщо ви це робите, і простити себе.

Якби вибрали одну надздібность, щоб це було?

-Переміщатися у просторі. Важко переношу дороги, але дуже люблю подорожі.

Що вам подобається або заважає в Україні?

— Мені загалом подобається і наша країна, і люди. Люди – невичерпне джерело здивування і натхнення.

Ким ви бачите себе через 10 років?

— Я так далеко не думаю.

Улюблений район в улюбленому місті?

— Таких місць багато, в багатьох місцях. Якщо говорити про Київ, у мене є улюблений прогулюнковий маршрут: Січових Стрільців – Яр-Вал-Гончара-Цирк.

За останні п’ять років ваше місто змінилося? Чи ні?

— Київ змінюється, нещадно. Я тут живу останні 20 років, і зараз, часто прогулюючись, я розумію, що якихось особистих пам’ятних місць – вже просто фізично нема. На їх місцях бридкі новобудови, ларьки чи забори.  Це засмучує. Радує, що з’являються силами активістів переходи, що під тиком тих же активістів – місто стає поволі інклюзивнішим.

А кияни — вони які?

-Серед моїх знайомих є корінні кияни, які живуть у місті кількома поколіннями і цим пишаються. Кого вважати киянином/кою? Тих, хто має тут житло? Чи тих, у кого тут бабуся похована на Байковому? Чи тих, хто дбає про місто і робить його кращим?

Що ви змінили б у Києві?

— Головного архітектора. Те, на яку бридоту дають дозволи на будівництво – вражає, те, як знищуються ландшафти міста, загальна композиція – вражає. Те, як знецінюється історія – вражає.

Чого вам не вистачає у Києві?

— Композицій в архітектурі, якості доріг, наявності логістики для пішоходів і велосипедистів, зелені, нормальної роботи комунальників. Останній рік я прожила на вулиці, яку реконструювали. Роботи йшли то мляво, то прискорювалися. І от, до здачі об’єкту і перевірки Кличком – залишився тиждень. Підрядники почали працювати вночі. Я три рази викликала поліцію. Бо о 2 ночі під вікнами починала працювати важка техніка. «Чому ви працюєте в заборонений час?»,- питаю бригаду. «Так ми для вас стараємось, можна і потерпіти» — відповідають вони. Тут є проблема ментальна – люди порушили строки виконання підряду, крадуть мій сон, і ще мені розказують, що я маю терпіти.

Якби був вибір, в яку країну могли б поїхати за умови, що потрібно прожити там п’ять років?

-Я б за власної волі не змінювала б країну проживання, бо вся моя діяльність пов’язана з Україною, і спрямована на нашу аудиторію. Але якщо б довелося, це була б Британія.

Ваш улюблений письменник?

— Їх багато, але перечитую я Маркеса і Ремарка

Ваш улюблений фільм?

— Їх набагато більше, ніж письменників, я дивлюсь дуже багато кіно і серіалів, з останнього, що дуже зайшло – український серіал «Перші ластівки 2», з фільмів – «Обід в Америці», корейський «Таксист».

Найулюбленіший вираз, яким ви найчастіше користуєтеся при розмові?

— «Най буде». Взагалі, «Телебачення Торонто», де я є співведучою Майкла Щура, любить «мемотворити», і ці вирази переходять в побутову лексику.

В який вік хотіли б повернутися? Або в якому залишитися?

— Мені дуже подобається наш час, здається, людство живе неймовірно швидко і насичено. Це час подій, змін, трагедій і див. Що ж до подорожі віками – хотілось би побувати в Україні різних віків.

Розмовляла для The Report Ольга Байвидович.


Фото: Ольга Закревська, FB Ярослави Кравченко.

Подпишись на рассылку и будь в курсе!

Самое интересное за неделю



Подпишись на рассылку и будь в курсе!

Самое интересное за неделю